Половці

Половці – середньовічний кочовий тюркський народ. У XI–XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу – Дешт-і Кипчак). У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ–XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією. У 1236–1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII–XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів – кримських татар і татар, казахів, кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців, угорців, молдован, румунів, росіян, народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви – кипчаки, кумани...