Символізм

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон – ознака, прикмета, символ) – літературно-мистецький напрям кінця ХІХ – початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, “теорії несвідомого” Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ – таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом “слова, як такого” (“світ слова”), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, у вживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо. Символізм виник у Франції у 1880-х як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії “Парнасців”, натуралістичного роману й реалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюллі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері...