Епітет

Епітет (дав.-гр. ἐπίθετον, трансліт. epítheton) – це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або сенсового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає тексту певної мальовничості та насиченості. Застосовується до реальних чи вигаданих персонажів, божеств, об'єктів, а також біологічних назв. Це також може бути титул з означенням: наприклад, Афіна Паллада, Александр Великий, Сулейман Пишний або Святослав Завойовник. Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: “Покличу тебе до зеленого шлюбу”), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень (“зелений листок”). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: “скам'янілі дні”), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів “сонце золоте”), або фольклорного (“ясні зорі, тихі води”). У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа “…світ – жіночість незрівнянна”), зумовлюючи процес метафоризації епітета. Вираз нагородити епітетом також може означати...