Суфікс

Суфікс, або наросток – словотвірна, рідше формотворча (словозмінна) морфема, що стоїть після кореня (разом з яким творять основу слова) перед флексійним закінченням (риб-к-о, риб'-яч-ий, риб-ал-и-ти, рибал-к-а; ход-и-в, ход-и-л-а, -л-и). Суфікси поділяються на продуктивні, за допомогою яких утворюються нові слова (-ник: молод-ник, -ува-ти: телефон-ува-ти) й непродуктивні, здебільшого наявні лише в небагатьох словах (зна-к, да-р, ра-л-о). Нові суфікси утворюються складанням (перерозподілом) елементів двох і більше інших суфіксів (-н-ик: кривав-ник, хоч є лиш: крив-авий) чи виокремленням з іншомовних запозичень (-ущий: знач-ущ-ий; -унок: поціл-унок; -ізація: яров-ізація). В українській мові розвинені суфікси емоційного забарвлення (див. Пестливі форми). Суфікси досліджували Роман Смаль-Стоцький, А. Вовк, Т. Возний, П. Горецький, О. Ізюмов, К. Ленець, К. Лук'янюк, М. Плющ, Ю. Редько, Віталій Русанівський, В. Франчук, В. Токар, О. Шевчук, Лідія Юрчук та ін. В українській мовознавчій літературі до 1937 року суфікс звичайно позначався словом наросток. У ХХІ ст. слова суфікс (частіше) та наросток (рідше) використовуються як синоніми у художній, науковій літературі тощо.