Іконостас

Іконостас, іконостав (грец. εἰκονοστάσιον, від грец. εἰκών, ἡ, ikón – образ, що нагадує предмет, схожість і грец. στάσις, від нього грец. στάση – місце, або підставка) – стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має “царські” та двоє бічних “дияконських” дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні – солеї, за “царськими” воротами має завісу.  Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха – небосхилом, амвон – каменем перед гробницею Ісуса. Ще у Візантійській імперії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 “стовпів” церкви – апостолів), поперечні тяги – у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).