Козацтво

Козаки, козацтво – “це збірна назва козаків в Україні та в порубіжних державах з кінця XV століття; слово “козак” на письмі вперше вжито в “Початковій історії монголів” (1240 р.) у значенні людини самітної, не зв'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю”; учасники самоврядних чоловічих військових, згодом і територіальних громад, спільнота людей такої самоназви, що з 15 століття фіксуються джерелами у степах Східної Європи, зокрема Подніпров'я, на теренах Дикого поля (Великого Лугу, Дніпровського пониззя).  Хоча вважається, що основним заняттям козаків була військова справа, при більш уважному дослідженні помічаємо, що козаки та їхні нащадки встигли себе проявити практично в усіх сферах суспільного життя, яке відоме за військово-прикладною сферою (охорона й патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських “полювань на рабів”, участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав) а також у ремісництві, полюванні, землеробстві, науці тощо. Серед козаків зустрічаємо людей доволі творчо і нестандартно мислячих (господарників, вчителів, художників, музикантів, вчених, філософів...